Сайти

регіональних

прокуратур

 

Походження російської прокуратури датується часом правління Петра І, який у 1722 р. запровадив французьку модель прокуратури як контрольного органу, що наглядав за центральними та місцевими адміністративними органами («око государево»). Прокурор підпорядковувався безпосередньо імператору і зобов'язаний був здійснювати наглядові функції -- наглядав за діяльністю сенату та колегій, «щоб не порушувалася воля його величності». Утворення прокуратури в Росії тих часів було історичною закономірністю. Намагання іти європейським шляхом розвитку спонукало монарха приділяти певну увагу законотворчості, насамперед у сфері державного управління. У той же час хабарництво та зажерливість при встановленні нового порядку правління в країні не тільки не зменшилися, але навпаки -- поширилися знизу доверху. Відомо, що цим порокам були підвладні навіть деякі члени сенату, якому за відсутності Петра І належала вся повнота влади. Тому було недостатньо прийняти закони, які регламентували діяльність державних чиновників, установити сувору відповідальність за недбале їх виконання, зробити жорсткішим покарання за вчинення посадових злочинів та проступків. Потрібен був апарат, який слідкував би за виконанням законів і уживав заходів щодо притягнення до відповідальності винних у їх порушенні. З прийняттям відповідних указів прокурорський нагляд почав відігравати помітну роль у державному житті, хоча правові засоби нагляду зводилися до протестування та нагадування про необхідність виконання посадовими особами законів і своїх обов'язків, а також до донесень про бездіяльність і беззаконня.

Подальші істотні зміни у правовому регулюванні організації і діяльності прокуратури Росії, а разом і України як складової частини імперії, відбулися в період правління Катерини II та Олександра II.

У 1764 р. у зв'язку з реформою сенату розширюється інститут обер-прокурорів, які одержали право наглядати за законністю рішень п'яти департаментів сенату. Зокрема, нагляд за першим департаментом, що виконував функції уряду, був доручений генерал-прокурору, посада якого була введена ще у 1722 р. Першим генерал-прокурором було призначено Ягужинського П. І. На місцях вводилися посади провінційних прокурорів, що мали такі ж повноваження, як і губернські прокурори. Згідно з указом 1775 р. прокурорські посади були введені при судах, а посади провінційних прокурорів, навпаки, ліквідовані, їх функції почали виконувати повітові прокурори та товариші (помічники) губернських прокурорів.

Система прокуратури у тому вигляді, що склалася при Катерині II, практично без помітних змін проіснувала до судових реформ другої половини XIX ст. «Основні положення реформування судової частини в Росії», затверджені імператором 29 вересня 1862 р., передбачали установлення при кожному суді посади прокурора і при необхідності його товаришів. Призначення прокурорів окружних судів та їх товаришів проводилося міністром юстиції (генерал-прокурором) за поданням прокурора судової палати. Призначення на посаду обер-прокурорів сенату, прокурорів судових палат та їх товаришів проводилося імператором за поданням міністра юстиції. До обов'язків прокурора входило стежити за однаковим і точним дотриманням закону; виявляти і переслідувати всілякі порушення законного порядку, вимагати його відновлення; пропонувати суду застосування попереднього ув'язнення у випадках, передбачених судочинством. На прокурорів покладався також нагляд за провадженням слідства і підтриманням обвинувачення в судах. Здійснення загального нагляду в числі функцій прокуратури не згадувалося.

Судові статути 1864 р. зробили новий крок у регулюванні прокурорської системи. Прокуратура була позбавлена функції загального повсюдного нагляду, до її компетенції входили лише процесуальні функції. Передбачалася поступова ліквідація губернських прокуратур та заміна їх прокуратурами створюваних судових округів.

Торкаючись питання ліквідації загального нагляду, було б слушним навести слова видатного юриста Коні А. Ф., який, до речі, певний час працював товаришем прокурора на території України -- у Сумах і Харкові. Виступаючи проти звуження повноважень прокуратури під час судової реформи б0-х років XIX ст. у Росії, він написав: «Упразднение связанных с нею (дол-жностью прокурора) прав и обязанностей по надзору за ходом несудебных дел следует признать большою ошиб-кою... В торопливом осуществлении страстного желания поскорее расчистить для новых насаждений место, по-росшее бурьяном и полусгнившими деревьями, был срублен дуб, стоявший на страже леса...».

Указом від 27 вересня 1865 р. були закладені положення щодо подальшого розвитку прокурорського нагляду. Права та обов'язки осіб прокурорського нагляду в старих дореформених місцях істотно змінюються. З метою приведення судочинства у старих судах більш-менш у відповідність із статутом були внесені деякі зміни до Зводу законів, так звані «полегшені правила», які 11 жовтня 1865 р. були затверджені. У ці суди вводилися елементи усності та гласності у розгляд справ, прокурори одержали додаткові повноваження.

Найбільш істотні зміни повноважень прокурорів запроваджені законом від 7 березня 1866 р. З цього часу починається поступове витіснення основних ланок місцевої прокуратури -- губернських та повітових прокурорів і присяжних. Вони увільняються від перегляду цілої низки постанов губернських, міських та повітових службових місць. За ними залишається лише нагляд за рішеннями губернських правлінь та поліцейських управлінь з різних справ «судової власності», а також за установами, що відали питаннями призначення слідства, віддання до суду, виконання адміністративних стягнень та вироків.

За губернськими прокурорами та повітовими присяжними збереглося ще право входити до всіх службових місць, вони, якщо вважали за потрібне, брали «до свого розгляду» проваджені там справи, вимагали у будь-який час «раптового свідчення казначейства, громадських сум та майна». Із числа адміністративних обов'язків місцевого прокурорського нагляду до чиновників нової прокуратури перейшли окремі обов'язки по тюремній частині та участь у деяких справах губернського у селянських справах присутствія.

Закон від 7 березня 1866 р. встановлював, що по мірі скасування посади губернських та повітових прокурорів та присяжних, існуючий нагляд з боку посадових осіб відомства Міністерства юстиції за губернськими, міськими та повітовими установами припиняється.

Цей процес виявився затяжним і до жовтня 1917 р. зберігалося становище, при якому в Росії функціонували дві прокуратури. Однак при різній організаційній побудові принципи дії і тих і інших прокуратур були однаковими: єдність і централізація органів прокуратури, підзвітність нижчих прокуратур вищим, незалежність прокурорів від впливу місцевої адміністрації при прийнятті рішень.