Сайти

регіональних

прокуратур

 
У 1917-1918 рр. посади відповідно Старшого прокурора, Генерального прокурора, прокурора Генерального суду обіймав Д. Маркович. 
У післяреволюційні роки прокуратура входила до складу міністерства або наркомату юстиції, а тому посада Генерального прокурора поєднувалася з посадою міністра або народного комісара юстиції. Так, у 1918 р. на посаду генерального прокурора України, поєднану з посадою міністра юстиції, послідовно призначалися: С. Шелухін, М. Чубинський О. Романов, А.В'язлов, В. Рейнбот.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
З утворенням у червні 1922 р. Прокуратури УСРР її очолив Микола Олексійович Скрипник (до 1927 р.), який одночасно був і наркомом юстиції. У наступні роки народними комісарами юстиції і генеральнйми прокурорами республіки були: Василь Іванович Порайко (1927-1930 рр.), Василь Васильович Поляков (1930-1933 рр.), Михайло Васильович Михайлик (1933-1935 рр.), Аркадій Леонтійович Кисельов (1935 - 1936 рр.).
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Починаючи з весни 1936 р., посада Генерального прокурора не поєднувалася з посадою народного комісара юстиції. Першим таким Генеральним прокурором був Григорій Абрамович Желєзногорський.
За Конституцією УРСР 1937 р. Прокурор УРСР уже не називався Генеральним. Прокуратура УРСР стала частиною централізованої системи Прокуратури СРСР. Прокурор республіки призначався на посаду Прокурором Союзу, а не вищими органами державної влади республіки, як це було до 1937 р. З 1946 р. і до розпаду СРСР назва «генеральний» застосовувалася лише щодо Прокурора СРСР, якому підпорядковувалися прокурори союзних республік. Прокурорами УРСР з 1938 р. по 1991 р. були: Леонід Іванович Яченін (1938-1944 рр.), Роман Андрійович Руденко (1944-1953 рр.), Денис Харитонович Панасюк (1953-1963 рр.), Федір Кирилович Глух (1963-1983 рр.), Петро Григорович Осипенко (1983-1990 рр.), Михайло Олексійович Потебенько (1990-1991 рр.).
  
 
 
 
 
Особливе місце в ряду прокурорів України належить Роману Андрійовичу Руденку Передусім знаменним є той факт, що велика честь бути головним обвинувачем від СРСР на Нюрнберзькому процесі , першому Суді Народів, випала синові українського народу.Руденко Р. А. народився у с. Носівка Чернігівської області у сім'ї селянина-бідняка. Трудову діяльність розпочав учнем на заводі. Брав активну участь у суспільно-громадському житті. Протягом 1925-1929 рр. знаходився на комсомольській та радянській роботі, служив у робітничо-селянській інспекції. Член КП(б)У з 1926 р. В органах прокуратури з 1929 р. Закінчив Московську юридичну школу та Вищі академічні курси при Всесоюзній правовій академії (1941 р.). Працював старшим слідчим окружної прокуратури, помічником прокурора, прокурором міста, помічником прокурора області. З жовтня 1930 р. по жовтень 1931 р. працював, прокурором Бериславського району Миколаївської, (тепер Херсонської) області, а з 1938 р. по 1940 р. - прокурором Сталінської (Донецької) області; Під час Великої Вітчизняної війни працював у центральному апараті Прокуратури СРСР. У березні 1942 р. був призначений заступником прокурора УРСР, а у серпні очолив спеціальну оперативну групу республіканської прокуратури, діяльність якої була направлена на організацію органів прокуратури на звільненій території України. Одночасно виконував обов'язки прокурора республіки. З червня 1944 р. - прокурор УРСР. У 1945-1946 рр. як головний обвинувач від СРСР брав участь у Нюрнберзькому процесі над головними нацистськими військовими злочинцями. Учасник і організатор ряду міжнародних конгресів і конференцій по боротьбі з нацизмом і мілітаризмом. У 1953-1981 рр. обіймав посаду Генерального прокурора СРСР. Дійсний державний радник юстиції. Герой Соціалістичної Праці (1972 р.). Почесний доктор юридичних наук Інституту ім. Гумбольдта (1960 р.) та Кардова (Празького) університету (1966 р.). Помер у 1981 р.
 
 
 
Прокурором УРСР з серпня 1953 р. по лютий 1963 р. був Денис Харитонович Панасюк, який народився у с. Ганщині Вороновицького району Вінницької області у сім'ї селянина-бідняка. Закінчив початкову сільську школу, ремісниче училище. У 1922-1928 рр. працював секретарем, головою сільради, головою судової земельної комісії Во-роновицького району. У 1928 р. - народний судця Дашівського району. Після закінчення юридичних курсів у 1930 р. призначений членом Вінницького обласного суду, потім - помічником, старшим помічником Вінницького міжрайонного прокурора. У 1935 р. - прокурор Могилів-Подільського округу. Протягом дев'яти років обіймав посаду прокурора Харківської області, з березня 1947 р. по січень 1953 р. обіймав посаду міністра юстиції УРСР. У 1953-1963 рр. - прокурор республіки, головний редактор журналу «Радянське право». Помер у 1982 р.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Помітний слід в історії не тільки прокуратури, а й всієї правової системи України залишив Федір Кирилович Глух Він народився у с. Беєве тепер Липоводолинського, району Сумської області. У 1939 р. закінчив Харківський юридичний інститут. Працював у органах прокуратури України та Казахстану, обіймаючи посади прокурора району, міста, помічника прокурора області, прокурора відділу Прокуратури УРСР. У 1943-1947 рр. - інструктор ЦК КПУ, потім - заступник прокурора УРСР, а з січня 1953 р. по березень 1957 р. - міністр юстиції республіки. У 1957 р. обирався Головою Верховного Суду УРСР. У 1963-1983 рр. обіймав посаду прокурора республіки. Звільнений з посади у зв'язку з виходом на пенсію. Помер Федір Кирилович у 1984 році.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Після Глуха Ф. К. посаду прокурора УРСР займав Петро Григорович Осипенко Він народився у с. Диківка Знам'янського району Кіровоградської області. Закінчив фізико-математичний факультет Кіровоградського педагогічного інституту (1940 р.) та Харківський юридичний інститут (1950 р.). Учасник Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. У органах прокуратури з 1945 р. Працював помічником прокурора району, прокурором району в Кіровоградській області. У 1950-1960 рр. - прокурор відділу Прокуратури Молдавської РСР, прокурор відділу Прокуратури УРСР. У лютому 1960 р. призначений прокурором Київської області. Протягом 1968-1983 рр. обіймав посади заступника і першого заступника прокурора республіки. З січня 1983 р. по лютий 1990 р. - прокурор УРСР. Державний радник юстиції 1 класу, заслужений юрист України. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР Х та XI скликань. Нагороджений 4 орденами і 16 медалями. Звільнений з посади у зв'язку з виходом на пенсію.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Після оголошення незалежності України посаду Генерального прокурора відновлено. У 1991-1993 рр. Генеральним прокурором був Віктор Іванович Шишкін, з 1993 р. до 1995 р. - Владислав Володимирович Дацюк, з 1995 р. по 1997 р. -  Григорій Трохимович Ворсінов.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ворсінов Г.Т. народився у 1935 р. у с. Липчанка Богучарського району Воронезької області. У 1961 р. закінчив Саратовський юридичний інститут і працював у органах прокуратури Луганської та Дніпропетровської областей: слідчим, помічником прокурора району і міста, прокурором району. У 1975-1991 рр. обіймав посаду прокурора міст Луганська та Дніпропетровська. Протягом 1991-1995 рр. - прокурор Дніпропетровської області. У жовтні 1995 р. очолив органи прокуратури України. У липні 1997 р. звільнений з посади Генерального прокурора у зв'язку з виходом на пенсію. Дійсний державний радник юстиції (1995 р.), заслужений юрист України (1994 р.).
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
З липня 1997 р. обов'язки Генерального прокурора України виконував Олег Михайлович Литвак. З липня 1998 р. до травня 2002 р. на посту Генерального прокурора України перебував Михайло Олексійович Потебенько.