Сайти

регіональних

прокуратур

 

Відразу ж після визволення України від німецьких загарбників органи прокуратури були залучені до найскорішої ліквідації наслідків тимчасової окупації території республіки. Відновлення радянського правопорядку, посилення боротьби зі злочинними проявами ? такими були найважливіші завдання органів прокуратури України у звільнених районах.

У центрі уваги прокурорів і слідчих постійно були охорона державної власності, виконання законів про зміцнення трудової дисципліни в промисловості та сільському господарстві, вчасне та повне задоволення потреб фронту і тилу в сільськогосподарських продуктах.

У загальнонаглядовій роботі органів прокуратури з початку звільнення України важливе місце знову посіла охорона прав військовослужбовців, членів їх сімей, інвалідів Вітчизняної війни.

Багато часу й уваги приділяли прокурори і слідчі роботі надзвичайних державних комісій по виявленню і розслідуванню злочинів фашистських загарбників. Зібрані за допомогою прокуратури матеріали згодом фігурували на Нюрнберзькому процесі головних німецьких воєнних злочинців та на інших судових процесах про злочини фашистських окупантів.

Нюрнберзький процес проходив з 20 листопада 1945 р. по 1 жовтня 1946 р. Це був перший в історії правосудця процес, на якому перед судом постали злочинці, які заволоділи цілою державою і зробили її знаряддям жахливих злодіянь. Головним обвинувачем від СРСР виступав Р. А. Руденко, на той час Прокурор Української РСР, пізніше Генеральний прокурор СРСР. Вирок трибуналу і сьогодні служить справі миру, як переконливе попередження призвідникам агресивних війн.

24 травня 1955 р. затверджено Положення про прокурорський нагляд у СРСР (раніше не було спеціального законодавчого акта, який би регулював організацію і діяльність прокурорського нагляду, усіх його ланок), яке не тільки поновило демократичні принципи організації та діяльності прокуратури, а й розширило права прокуратури, врегулювало діяльність її органів.

Це Положення покладало на органи прокуратури нагляд за правильним і однаковим застосуванням законів СРСР, союзних і автономних республік, регламентувало централізований устрій прокуратури. За Положенням органи прокуратури на місцях мали здійснювати нагляд за законністю, незалежно від впливу місцевих органів влади, і підпорядковувалися тільки Генеральному прокурору. На останнього покладався вищий нагляд за точним дотриманням законів усіма міністерствами і підвідомчими їм підприємствами і службовими особами, а також громадянами СРСР.

У вересні 1953 р. був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР, який поклав початок процесу реабілітації невинно засуджених у роки масових репресій. Указ надав військовій колегії Верховного Суду СРСР право розглядати за протестами Генерального прокурора рішення колишніх колегій ОДПУ, «трійок» і так званої «особливої наради» при НКВС ? МВС СРСР. Поряд з тим у 1954 р. було створено комісію президії ЦК КПРС по розгляду злочинів у період «великої чистки» (1936?1939 рр.) (це так звана комісія А. Мікояна, який був її головою). У той же час були реабілітовані відомі в Україні особи -- партійні та державні діячі В. Затонський, Е. Квірінг, С. Косіор, Ю. Коцюбинський, М. Скрипник, П. Постишев, І. Якір.

Для прискорення реабілітації було створено приблизно 100 комісій, які мали право реабілітації та помилування. Вони виїжджали у місця ув'язнення і там переглядали справи політв'язнів. І хоча не все було гаразд у роботі цих комісій, все ж вони відновили чесне ім'я сотням тисяч невинно засуджених. Але ця робота не дійшла тоді до перегляду фальсифікованих судових процесів над відомими діячами партії, держави та науки.

27 лютого 1959 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ про утворення колегій у Прокуратурі СРСР і в прокуратурах союзних республік. Тепер одноособова відповідальність керівника за прийняття рішення та проведення його в життя стала поєднуватися з колегіальністю в обговоренні найважливіших питань, що сприяло поліпшенню діяльності прокуратури.

Конституція СРСР 1977 р. сформулювала основні положення про організацію і діяльність прокурорських органів у наступному періоді, що тривав до проголошення незалежності України. Конституція визначала зміст, цілі та завдання прокурорського нагляду, принципи побудови і діяльності прокурорської системи, структуру органів прокуратури, строки повноважень і порядок призначення прокурорів від вищої до нижчої ланки, відповідальність і підзвітність Генерального прокурора СРСР. Конституція встановлювала, що прокуратура являє собою систему єдиних централізованих органів, підпорядкованих тільки центру в особі Генерального прокурора СРСР. Про прокуратуру йшлося і в главі 19 Конституції УРСР 1978 р., де визначалося, що найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, підприємствами, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад, колгоспами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами на території України здійснюється Генеральним прокурором СРСР та підлеглими йому Прокурором УРСР і нижчестоящими прокурорами (ст. 162). Прокурор УРСР і прокурори областей призначалися Генеральним прокурором СРСР. Районні та міські прокурори призначалися Прокурором УРСР і затверджувалися Генеральним прокурором СРСР. Строк повноважень Прокурора УРСР і всіх підпорядкованих йому прокурорів ? п'ять років.

На підставі і відповідно до Конституції СРСР ЗО листопада 1979 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про прокуратуру СРСР», де визначалися завдання, основні напрями діяльності та принципи організації органів прокуратури, а також система цих органів. Згідно із Законом прокуратура являла собою виключно централізовану систему з широкими повноваженнями Генерального прокурора СРСР. Закон дещо розширив сфери дії принципу колегіальності: він передбачив утворення колегій у Головній військовій прокуратурі, прокуратурах автономних республік, країв, областей, міст (на правах прокуратур областей).

У 1987 р. Закон «Про прокуратуру СРСР» було доповнено нормами, що передбачали право прокурорів використовувати як засоби реагування на порушення законів приписи і застереження.

Новий поштовх справі удосконалення прокурорської системи дало прийняття 16 червня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР». Зміни і доповнення Конституції УРСР торкалися ряду статей про розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими органами. Прокурорська система Української РСР фактично виводилася із підпорядкування союзним структурам. Так, у ст. 163 зазначалося, що «Генеральний прокурор Української РСР призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний». Встановлювалося, що організація і порядок діяльності органів Прокуратури УРСР визначається виключно законами УРСР.