Сайти

регіональних

прокуратур

 

Верховна Рада Української РСР 24 серпня 1991 р. проголосила створення незалежної самостійної української держави  України. Розпочалася активна діяльність по створенню правової бази незалежної держави. Законом України «Про прокуратуру», прийнятим Верховною Радою України 5 листопада 1991 р., визначені сьогоднішні завдання, функції та повноваження органів прокуратури.

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла Конституцію України - Основний Закон нашої держави. Питанням регламентації діяльності прокуратури присвячено розділ VII Конституції, де вказано, що вона становить єдину систему.

Із здобуттям Україною незалежності починається і нова сторінка в історії прокуратури нашої держави.

Видатною подією доленосного значення стало прийняття 28 червня 1996 р. нової Конституції України. Вирішальну роль вона відіграла і у визначенні прокуратури України як єдиної системи, присвятивши їй окремий розділ. Це зумовлено тим, що прокуратура виконує функції та повноваження, які є самостійним видом державної діяльності.

Становлення і розвиток прокуратури суверенної України припали на складний період глобальних перетворень у всіх галузях суспільного життя. Він позначився багатьма негативними явищами: затяжною економічною кризою, політичною нестабільністю, соціальними негараздами, правовим нігілізмом, вибухом злочинності.

Особливо небезпечними виявилися прояви кризи законності на рівні особистості, недовіри громадян до права як інструмента регулювання суспільних відносин. Відбувалося знецінення авторитету будь-яких соціальних норм взагалі, у тому числі права, моралі, культурних традицій.

Стрімкі і неоднозначні процеси в соціально-економічному, політичному, правовому житті країни поставили перед прокуратурою проблеми, яких до цього періоду практично не існувало.

Різкий спалах злочинності початку-середини 90-х років уже минулого століття, набуття нею небачене жорстоких, корисливих форм, «розквіт» у небувалих масштабах тіньової економіки, корупції, організованої злочинності; кримінальні розборки, вбивства на замовлення, бандитизм, контрабанда зброєю, наркобізнес, інші злочинні прояви та негативні явища невідступне супроводжували наше суспільство на шляху його докорінного реформування.

Політична нестабільність, соціальні проблеми, а відтак  постійна напруга в суспільстві вимагали від прокуратури перебудови її діяльності, зміни пріоритетів і нових підходів до вирішення поставлених перед нею завдань.

Саме в ці роки розпочався шалений тиск на прокуратуру і, передусім, на вищий її орган  Генеральну прокуратуру України з боку різних політичних кіл з метою використати її у певних кон'юнктурних цілях. Почали лунати пропозиції щодо обмеження її повноважень, скорочення функцій, передачі у підпорядкування органам виконавчої влади тощо, з посиланням при цьому на міжнародний досвід.

Слід зауважити, що зарубіжний досвід організації та діяльності прокуратури свідчить про те, що у цьому питанні немає якихось чітко окреслених міжнародно-правових стандартів. Тут доречно навести таке положення Меморандуму про домовленість Генеральних прокурорів, представлених на зустрічі у Словаччині в грудні 1999 р.:

«Відмінності в організаційній структурі прокуратури, як і відмінності у повноваженнях прокуратури як органу по захисту закону, що базуються на традиціях і правовій культурі, мають свої причини і є важливими для досягнення завдань правової держави. Реальним завданням є не ліквідація цього органу, а його зміцнення...»

За намаганнями послабити прокуратуру, позбавити її деяких важливих функцій стояли і стоять зараз різні чинники. Це і амбіційні, егоїстичні спроби деяких політиків, передусім народних депутатів, поставити себе над законом, в особливі умови недосяжності щодо відповідальності за вчинені протиправні дії. З іншого боку, переслідується мета під фарисейськими гаслами негайної «демократизації» суспільства звести прокуратуру до рівня другорядної, мало на що здатної структури, щоб у подальшому розв'язати собі руки і беззастережно грабувати свій народ і державу.

Пристрасті навколо питання щодо статусу прокуратури, які давно перейшли з правової у політичну площину, негативно позначилися на діяльності прокуратури і сприяли тому, що в перші роки становлення і функціонування прокуратури незалежної України було допущено чимало концептуальних помилок щодо ролі та значення прокуратури у системі державних органів. Хибні погляди, в тому числі з боку деяких керівників Генеральної прокуратури, призвели до суттєвих упущень в організаційній, кадровій роботі, породили у працівників прокуратури невпевненість щодо майбутнього вищої наглядової інстанції, а відтак  спад активності прокурорської діяльності, зниження її ефективності. Почав падати авторитет прокуратури у суспільстві.

Не сприяло належному виконанню органами прокуратури відповідальних і важливих для держави функцій те, що за останні 10 років прокуратуру України очолювали 5 керівників, тоді як конституційний строк Генерального прокурора України  5 років. Причому заміни відбувалися не тільки з об'єктивних причин.

Таким чином, призначеному у липні 1998 р. на посаду Генерального прокурора України Потебеньку М. О. у спадщину дісталася низка складних невирішених проблем, перш за все організаційного і кадрового характеру. Постало нагальне питання про необхідність суттєвого реформування органів прокуратури, пошук найбільш оптимального і єдино правильного підходу до такого реформування. При цьому потрібно було зберегти позитивні здобутки і досвід, набуті за попередні роки.

Ситуація ускладнювалася тим, що після прийняття нової Конституції України окремі політики та юристи, незважаючи на складнощі соціально-економічних процесів, що відбуваються у суспільстві, відсутність об'єктивних передумов для звуження наглядової діяльності прокуратури, знов активізували спроби послабити цей державний інститут. При цьому, головним чином з кон'юнктурних інтересів, пропонувалося ліквідувати прокуратуру як самостійний орган нагляду за додержанням законності.

У таких складних умовах із середини 1998 р. почалося, з одного боку, реформування прокуратури відповідно до нових вимог, а з іншого, ? відновлення традицій і напрацювань у прокурорсько-слідчій діяльності, необхідність яких було доведено часом, а також авторитету органів прокуратури у суспільстві.

Поряд із вжиттям заходів щодо підвищення ефективності нагляду за додержанням і застосуванням законів за останні три роки було здійснено ряд значних кроків у реформуванні організації та діяльності прокуратури з метою поступового трансформування її моделі.

По-перше, проведено суттєву структурну перебудову центрального апарату Генеральної прокуратури та підпорядкованих прокуратур з метою впровадження оптимального варіанта організації роботи, ліквідації дисбалансу між управлінсько-контролюючою верхівкою та низовими ланками, на які лягає основний тягар прокурорсько-слідчої роботи. Відбулося значне скорочення управлінських апаратів: Генеральної прокуратури  понад 40 відсотків, обласних  на третину. Одиниці, що вивільнилися, передано до міських і районних прокуратур, так би мовити, на «передову», де йде основна боротьба за зміцнення законності в державі.

Ліквідовано зайві ланки, зокрема, так звані спецпрокуратури на правах обласних, окремі структурні підрозділи в центральному і обласних апаратах. Наприклад, у вересні 2001 р. перестали існувати кілька відділів Генеральної прокуратури, а виконання їх функцій передано до інших підрозділів з одночасним скороченням штатів (відділи нагляду за додержанням законів про права неповнолітніх, про адміністративні правопорушення, підготовки кадрів і роботи з навчальними закладами тощо). Важливим кроком, спрямованим на посилення наглядової ролі прокуратури у боротьбі зі злочинністю, стало запровадження посади заступника Генерального прокурора, який одночасно є начальником управління нагляду за спеціальними підрозділами та іншими органами, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією.

По-друге, повністю оновлено відомчу нормативну базу прокуратури: регламент, галузеві накази Генерального прокурора, положення про структурні підрозділи, інструкції тощо, оскільки попередні внутрішньовідомчі акти не відповідали сучасним вимогам щодо організації прокурорської діяльності.

Представники Генеральної прокуратури України взяли активну участь у розробці змін до Кримінально-процесуального, Цивільного процесуального кодексів та інших законодавчих актів, прийнятих у рамках так званої «малої судово-правової реформи», що безпосередньо стосуються прокурорсько-слідчої діяльності. Особливо важливим було прийняття 12 липня 2001 р. суттєвих змін до Закону України «Про прокуратуру».

По-третє, особлива увага приділялася кадрам, їх ротації. За останні три роки призначено 80 відсотків нових прокурорів обласного рівня. Поряд із кадровим зміцненням прокуратур вживалися заходи щодо посилення контролю за їх діяльністю, підвищення персональної відповідальності її керівників за стан справ на місцях.

По-четверте, вживалися заходи організаційного характеру щодо боротьби з паперотворчістю, зменшенням бюрократичного тиску апарату на низові ланки. З цією метою переглянуто підходи до планування роботи, ширше став застосовуватися диференційований підхід, скорочено до мінімуму кількість завдань, що направляються на місця, міським і районним прокурорам надано можливість вибору планових заходів з урахуванням реального стану законності на відповідній території.

Зазначені заходи, реалізація яких стала можливою багато в чому завдяки принциповій і послідовній позиції Генерального прокурора України, дозволили докорінно змінити саму спрямованість прокурорської діяльності, значно підвищити її ефективність, націлити на досягнення кінцевого результату  усунення порушень закону, реальний захист інтересів держави і прав громадян, притягнення винних правопорушників до встановленої законом відповідальності. Вдалося зберегти самостійність прокуратури, відстояти необхідність продовження здійснення прокуратурою функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів та досудового слідства.

Збереження за прокуратурою зазначених функцій має принциповий характер і недарма навколо цієї проблеми не вщухають гострі дискусії. Підґрунтя цього питання є зрозумілим: дієвий нагляд за додержанням законності і проведення досудового слідства на високому професійному рівні органом, який накопичив величезний досвід розслідування найбільш небезпечних і тяжких злочинів, не влаштовує тільки правопорушників і злочинців. Для добросовісних громадян і державних інтересів ці прокурорські функції є важливими і необхідними.

Чим викликана необхідність збереження за прокуратурою функції нагляду за додержанням і застосуванням законів у соціально-економічній сфері суспільного життя. По-перше, наглядова діяльність, яку здійснює прокуратура, виступає основою правового захисту суспільних відносин, що становлять сутність конституційного ладу. Тут особливо слід підкреслити значення наглядових функцій прокуратури у захисті прав і свобод громадян, оскільки прокуратура, яка оперативно реагує на порушення законодавства, на сьогодні є найдоступнішим і найнадійнішим державним органом, що здійснює ефективний захист прав і свобод людини у нашій країні. До речі, така допомога надається безкоштовно.

За останні два роки в органи влади і різні установи та заклади прокуратурою внесено більше 120 тис. подань, приписів, протестів, за наслідками розгляду яких громадянам відшкодовано коштів і соціальних виплат на суму більше 580 млн. грн., до різних видів відповідальності притягнуто 35,3 тис. посадових осіб. Проти останніх порушено 2,1 тис. кримінальних справ, більшість з яких уже направлено до суду.

По-друге, існуюча у державі система контролюючих органів не може замінити наглядову діяльність прокуратури. Досвід свідчить про те, що у діяльності цих органів, які самі повинні забезпечувати додержання законності, поширені порушення. Тільки за 2001 р. прокуратурою стосовно працівників контролюючих органів порушено більше 250 кримінальних справ, понад б тис. посадових осіб цих органів за документами прокурорського реагування притягнуті до дисциплінарної, адміністративної або матеріальної відповідальності. Слід зауважити, що прокуратура внаслідок специфіки своєї діяльності і структури здатна об'єднувати діяльність різних контролюючих органів: від центру  до периферії.

По-третє, при поширенні правопорушень в економічній сфері, безгосподарності, розбазарюванні державного майна, зловживаннях посадових осіб, корупції зростає значення діяльності прокуратури щодо кредитно-фінансової і банківської сфер, зовнішньоекономічної діяльності, енергетичного комплексу, приватизації тощо.

Щодо функції попереднього слідства, то слід зазначити, що серед деяких фахівців і науковців склалася помилкова думка про те, що згідно з п. 9 перехідних положень Конституції України прокуратура взагалі здійснює слідство у кримінальних справах тимчасово. У той же час створення інституту досудового слідства зовсім не означає, що прокуратура не матиме свого місця у цій системі.

Вважаємо, що у подальшому прокуратура повинна мати право здійснювати досудове слідство у певній категорії справ, а також, виконуючи функцію нагляду за досудовим слідством, брати до свого провадження будь-яку кримінальну справу.

Необхідно звернути увагу на те, що в процесі дискусій, які розгорнулися останнім часом навколо питань формування системи досудового слідства, висловлюються навіть думки про позбавлення прокуратури взагалі слідчих функцій. Генеральна прокуратура України категорично заперечує проти таких пропозицій, але неодноразово виступала за деяке коригування кола підслідних їй злочинів, що дозволило б органам прокуратури зосередити увагу на розслідуванні найбільш складних злочинів, насамперед посадових, у сфері економіки, фінансово-кредитній системі, зовнішньоекономічній діяльності тощо.

Протидія злочинності у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів кримінально-правовими засобами упродовж трьох останніх років зросла майже на ЗО відсотків. Порушено і розслідувано чисельні справи за фактами корупції, зловживань посадових осіб і розкрадання ними державного майна. До судів направлено 22,2 тис. кримінальних справ.

Протягом останніх років намітилася стійка тенденція щодо поліпшення ефективності та якості слідства в органах прокуратури. Якщо слідчими органів прокуратури у 1998 р. було закрито провадженням 19,6 відсотка кримінальних справ від числа закінчених, то у 2000 р.  10,9 відсотка, а за 2001 р.  лише 7,3 відсотка. Значно скоротилася за ці роки і кількість справ, повернутих судом на додаткове розслідування (22,1 відсотка). У деяких прокуратурах, а саме: Дніпропетровської, Донецької, Львівської, Хмельницької областей, міста Києва, розслідувалися резонансні справи за фактами хабарництва та інших посадових злочинів, розкрадань в особливо великих розмірах, бандитизму.

Одним із основних критеріїв оцінки роботи слідчих органів у боротьбі зі злочинністю є відшкодування збитків, заподіяних злочинними діями, що сприяє поверненню викрадених коштів до бюджету, поновленню майнових прав громадян. Результативність роботи слідчих органів прокуратури з цього питання поліпшилась. Якщо у 1998 р. слідчими органів прокуратури під час слідства було відшкодовано 13,8 млн. грн., то у 2000 р. ? 57,6 млн. грн., а за 2001 р. ? майже 150 млн. грн.

За останні роки підвищилась ефективність діяльності по боротьбі з корупцією і, у першу чергу, з посадовими злочинами  хабарництвом, корисливим зловживанням владою, розкраданням державного і колективного майна з використанням службового положення. Зокрема, до суду направляється щорічно близько 1000 кримінальних справ про хабарництво.

З числа виправданих і осіб, стосовно яких справи закриті під час слідства, у 1998 р. необгрунтоване трималося під вартою 89 осіб, а у 2000 р.  лише 15.

Іншим прикладом підвищення особистої відповідальності прокурорів за стан поліпшення організації роботи з того чи іншого напряму прокурорської діяльності є стан роботи з розслідування і розкриття навмисних вбивств. Генеральним прокурором персональна відповідальність за організацію цієї роботи була покладена безпосередньо на прокурорів областей. Так, прокурор повинен виїздити на місце події по всіх вбивствах, скоєних в умовах неочевидності. Вжиті заходи дали свої позитивні результати: за останні роки вдалося добитися значного скорочення кількості нерозкритих убивств. Якщо у 1996 р. їх розкриття становило 79,4 відсотка, то у 2001 р.  93 відсотки.

Важливою умовою зміцнення та забезпечення правової охорони конституційного ладу є взаємодія правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю. Ситуація вимагає скоординованості дій у загальнодержавному масштабі, активізації зусиль у протистоянні криміналіте-ту. Провідна роль у забезпеченні такої координації належить прокуратурі. Указом Президента України від 12 лютого 2000 р. «Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю» координація діяльності по боротьбі зі злочинністю, в тому числі з її проявами в організованих формах, і корупцією покладена на прокуратуру. Потім ці повноваження було закріплено за прокуратурою у ст. 10 Закону України «Про прокуратуру». Реалізація координаційних функцій прокуратури безумовно підвищить ефективність діяльності правоохоронних органів по забезпеченню правопорядку і сприятиме укріпленню конституційного ладу України.

Метою реформування прокуратури є приведення організації і порядку діяльності органів прокуратури у відповідність до її конституційних функцій, створення необхідних правових умов для вдосконалення діяльності по захисту інтересів громадян і держави, визначення гарантій правового статусу прокуратури як єдиної самостійної системи, а також принципів і механізмів взаємодії прокуратури з іншими органами державної влади.

Цілком слушною є думка, висловлена з цього приводу. Президентом України Л. Д. Кучмою: «Я за незалежного, принципового прокурора. Це європейська тенденція і від неї не слід відходити. .Тим більше, що маємо власний і досить позитивний досвід прокурорського нагляду за виконанням законів, захисту інтересів держави, прав і свобод громадян. Він відповідає світовим стандартам, демократичним принципам права».

Прокуратура була і є одним із традиційних для вітчизняної правової системи інститутів, яка у цей складний період реформування суспільних відносин повинна не тільки не втрачати свої позиції, а навпаки  зміцнюватися та вдосконалюватися як багатофункціональна державна структура.

Прокуратура України як самостійний державно-правовий інститут усією своєю діяльністю сприяє реалізації головної ідеї нової Конституції України: держава існує для людей, з гідністю і повною віддачею виконує своє призначення щодо захисту і зміцнення нашої державності та законності.

Саме тому на органи прокуратури, кожного прокурорського працівника чекає велика і напружена робота на благо нашого суспільства і народу України.