Сайти

регіональних

прокуратур

 

Королівський прокурор (франц. procureur від лат. procuro -- піклуюся, керую) як державний чиновник з'являється у середньовічній Франції. За правління короля Філіпа IV Красивого у 1302 р. вперше визначається законом положення королівських прокурорів у судах. Як повноважна державна установа прокуратура складається у кінці XVII ст. Прокурори були посередниками між судами та королівською владою і передусім захищали інтереси корони.

Із Франції інститут прокуратури був запозичений Англією, Німеччиною та іншими європейськими державами, звідки посада прокурора перекочовує і на схід -- до Польщі та Росії.

За свідченням, наведеним у виданій 1999 р. у Варшаві книзі Володимира Свербигуза «Старосвітське панство», 1578 р. на сеймі Речі Посполитої було утворено особливий для України трибунал -- Луцький. Це був вищий суд для України, його дія поширювалася на Київське, Волинське та Брацлавське воєводства, офіційною мовою визнавалась українська. Наступного року у Батурині було утворено Український трибунал, що складався з семи департаментів. На початку діяльності трибуналу його депутати щорічно обирали прокурора (інстигатора). Наглядачі приватних маєтків передавали прокуророві детальні відомості про позови та характер правопорушень, прокурор наглядав за чинністю подання позовів до трибунальського суду.

Посада прокурора збереглася в Україні і у XVII ст. У вищезгаданій книзі знаходимо, що в Українському трибуналі із гетьманом, генеральним писарем, генеральним возним, генеральним суддею та іншими вищими чинами засідав і прокурор. До речі, прокурора названо одразу ж після гетьмана.

Діяльність Українського трибуналу і, зокрема, прокурорів була тісно пов'язана з іменами кошових отаманів, гетьманів українського козацтва Івана Підкови, Северина Наливайка, Самійла Кішки, Петра Сагайдачного, Михайла Дорошенка та інших.